ЕКОЛОГІЧНА СТЕЖКА «ДИВОСВІТ»

ПАСПОРТ

навчально-виховної екологічної стежки

Назва стежки : «ДИВОСВІТ»

Навчальний заклад: Костринська ЗОШ-інтернат ІІ-ІІІ ступенів

Район: Великоберезнянський

1. Протяжність маршруту: 3.4 км.

2. Кількість зупинок: 5

3. Назва і короткий опис зупинок: Зупинка №1 «Шкільний барвограй»- це шкільне подвір’я з всіма квітниками, клумбами, кущами та деревами. На цій зупинці  екскурсоводи розповідають про мету і завдання екологічної стежки, історію її створення. Зупинка №2 «Річка Уж - голуба колиска життя» - тут екскурсоводи знайомлять з флорою та фауною річки, дають її географічний опис . Водойма є улюбленим місцем відпочинку багатьох наших односельчан. На цій зупинці проводиться науково-дослідна робота. Зупинка №3 «Солотвинка» - це  мінеральне джерело, тут екскурсоводи знайомлять присутніх з властивостями джерельної води. З цією частиною екологічної стежки пов’язана експериментально-дослідницька робота учнів закладу. Зупинка №4 «Орнітологічна. Лелечине гніздо» - дає змогу детально  вивчити видовий склад птахів нашої території, займатися природоохоронною та просвітницькою роботою . Зупинка №5  «Пам’ятка архітектури – церква Покрови Пресвятої Богородиці» - тут можна не тільки милуватися природою навкруги, а  й відчути духовне збагачення та спокій. На зупинці проводиться пошукова робота. Розташування церкви на пагорбі дає змогу роздивитися село зверху.

4. Рік створення стежки: 2015

5. Прізвище, ім'я, по-батькові, посада відповідального за створення та роботу по стежці: Планчак М.М.

6. Використання стежки в навчально-виховному процесі: Стежина  використовується для дослідницької роботи учнів в рамках навчальної програми, охорони птахів: виготовлення та розміщення годівничок та шпаківень, збору насіння, листя, плодів з метою створення роздаткового матеріалу для уроків біології, благоустрою території, моніторингу стану насаджень.

8. Наявність путівника: додається

9. До паспорта додати: карту-схему та біолого-географічний опис зупинок маршруту.

Директор навчального закладу:                      ___Яцуга О.В._________

                                                                     (прізвище, ініціали,) (підпис)

М.П.

Моє серце е Верховині і душа моя,

 Моя душа в Верховині соколом буя,

 Моя мрія в гори лине

Навздогін вітрам

Моє серце Верховина

Де б не був я сам.

ВСТУП

Навряд чи знайдеться на землі людина, яка скаже про себе: "Я не люблю природу". На словах природу люблять всі. Та кожному зрозуміло, що любов виявляється, перш за все, в бажанні захистити, зберегти її. Чому ж тоді, коли залишаючись наодинці з природою, багато людей рахують її нічийною. Відносяться до довкілля лише з корисливими цілями, часто не знають, як себе поводити в цьому природному розмаїтті. Хтось думає, що шкоди не буде, якщо зібрати оберемок квітів, зловити пташеня, розтоптати неїстівний гриб, а це зовсім не так. І потрібно вести роз'яснюючи роботу, щоб ліквідувати цю екологічну неосвіченість.

         Різні стежки прокладають у лісі. Наша стежка екологічна та пізнавально – туристична. Має 5 зупинок: «Шкільний барвограй», «Річка Уж- голуба колиска життя»,  «Мінеральне джерело «Солотвинка», «Орнітологічна.Лелечине гніздо» та «Церква Пресвятої Богородиці – пам’ятка архітектури» . Вона допоможе людям  згадати історію краю  та прочитати книгу природи.

Не  можливо  зберегти  красу  природи,  не  вивчаючи  її  самої.   А вивченню  її  треба  присвятити  усе  своє  життя.

Дружімо  з  природою,  з  чистим  цілющим  повітрям,  чистою  водою. Приходьмо  до  лісу,   джерела,  річки,   поля.  Ставаймо  у   їхнє  нерозривне  коло,  підтримуймо  його  і  воно  підтримає  нас.   Наша  екологічна стежка  створена  дітьми  і  насамперед  для  самих  дітей.

В  учнів  виробляються  навички  екологічно  грамотного  поводження, 

 свідомого  ставлення  до  природи нашого краю.            

               Цінуй,  людино,  доброту  Природи

                               Все, що  вона  дарує  щедро  нам,

                               Її ліси,  поля, повітря, води –

                               То  вічний  і  святий,  величний  храм.

Починаємо екскурсію. Та перш за все – правила поводження в природі!

Правила поведінки на стежці

Забороняється:

§  відхилятися від маршруту, походу;

§  курити та смітити, розпалювати вогнища;

§  рвати квіти та пошкоджувати дерева;

§  руйнувати гнізда птахів;

§  робити написи на деревах;

§  брати із собою домашніх тварин;

§  не користуватися радіоприймачами, магнітофонами, мобільними телефонами.

Дозволяється:

§  проводити спостереження за явищами природи;

§  фотографувати об’єкти природи;

§  підсівати багаторічні трави у разі ерозії ґрунту;

§  насолоджуватися красою природи!

Друзі ! Ми даруємо вам цю стежку, щоб ви, пройшовши по ній, побачили і дізналися, як живе і що відчуває оточуюча вас природа на початку бурхливого XXI ст.. Ми не можемо розповісти вам про всі проблеми. Адже ж ця стежка навчальна. Ми дуже хочемо, щоб у кожного, хто пройде тут, зміцнилось бажання зберегти і захистити природу нашого краю від нерозумного поводження з нею. Живі пам'ятки природи ! Хто любить ліс, річку, квіти, той буде їх берегти... А наша закарпатська природа потребує друзів-охоронців.

Зупинка №1»Шкільний барвограй»

                Початок екологічної  стежки  розташований  на  нашому  шкільному 

подвір’ї,  яке   оповите  зеленню дерев та кущів.  Нашій школі  в 2017 році   виповниться  50 років.  До возз’єднання Закарпаття з Україною в селі Кострино була початкова школа, яка була розміщена на території сучасного будинку вчителів. Після визволення краю від німецько-фашистських військ на базі початкової школи була організована школа-семирічка, у якій навчалися діти з навколишніх сіл: Княгині, Солі , навіть з Лютої. Так було до 1946 року. Згодом для користування школі було надано приміщення колишньої жандармерії.

За рішенням уряду та Міністерства освіти 30 серпня 1959 року Костринська семирічна школа була переведена на восьмирічний строк навчання.

Новий відлік часу для дітей села Кострино розпочався 1 вересня 1967 року, тому що свято Першого дзвоника школярі Костринської восьмирічки зустріли у новій будові. До їх послуг стали великий спортивний зал, біологічний, хімічний, фізичний кабінети та кабінет російської й української мов. Під безпосереднім керівництвом директорів Сакулич М. І., Яхнюк Н. Я. педагоги школи удосконалювали свою професійну майстерність, широко знайомилися із здобутками вчителів-новаторів, сміливо впроваджували у свою педагогічну практику нові типи уроків, урізноманітнювали форми позакласної роботи.

У 1988 році за рішенням Міністерства освіти УРСР Костринська восьмирічна школа була перейменована на Костринську неповну середню школу з дев’ятирічним строком навчання. Директором призначена Ласлофі О.П. До цього часу пройшла повна комплектація школи педагогічними кадрами. Тут працювали кваліфіковані вчителі, які вміло організовували навчально-виховний процес, розвиваючи пізнавальні можливості учнів, дбаючи про їх фізичний та духовний розвиток.

У 2000 році з ініціативи директора школи Ласлофі О.П. та вчительського колективу на базі Костринської ЗОШ І-ІІ ступенів відкрито загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів.

У 2012 році Костринську ЗОШ І-ІІІ ступенів реорганізовано у Костринську загальноосвітню спеціалізовану школу-інтернат ІІ-ІІІ ступенів із поглибленим вивченням окремих предметів, директором якої стає Яцуга Олександра Василівна.

Два комп’ютерні класи дають змогу використовувати нові методи та форми організації навчального-виховного процесу та забезпечувати якісні освітні послуги. З 8 класу впроваджено поглиблене вивчення української мови та літератури, а школа ІІІ ступеня працює за спортивним профілем. На базі закладу діють спортивні секції та гуртки з гандболу, футболу та лижної підготовки. Понад 50 % учнів беруть участь у різних спортивних змаганнях, спартакіадах, у яких неодноразово займають призові місця.

Навколо  нашої  школи  росте  багато  видів рослин:  каштан,  дуб,  граб, акація,  самшит,  бузок, модрина, ялини, туя, сосни  та гінкго. Одні з них старі, а інші молоді саджанці У саду  ростуть  фруктові  дерева,  а  саме   яблуні, груші, сливи,  вишні та черешні.

З  ранньої  весни  до  пізньої  осені,  біля школи,  розкинувся  килим з  трави та квітів.  Під вікнами школи – розбиті клумби та квітники. Тут милують око первоцвіти, гіацинти, нарциси, фіалки, крокуси, тюльпани, троянди, гвоздики, портулак, люпин, жоржини, чорнобривці, айстри, нагідки, майори. Біля входу до  школи,   поряд   з живою огорожею, закладено алею   сакур.

В  школі  організовано   роботу  любителів  природи,  а  також юних  екологів.Наша  школа  дуже  красива,  основне  завдання  для  учнів   зберегти  її  для  наступних  поколінь.

У кабінетах школи знаходяться куточки живої природи, де учні проводять різні практичні заняття: вирощування кімнатних рослин та догляду за ними. На уроках біології вчаться вегетативно розмножувати рослини і після вирощування їх прикрашають приміщення інших кабінетів а також приміщення коридорів школи. Видовий склад кімнатних рослин нашої школи нараховує близько 45 видів рослин.
Переважають у фойє хлорофітуми та бегонії. Ці квіти добре переносять протяг, тіньовитривалі, невибагливі.У класних кімнатах видовий склад дещо більший, він залежить від вподобань учнів. Загалом приміщення нашої школи декоровано власними вподобаннями колективу, який працює в даній школі.

Зупинка №2»Річка Уж-голуба колиска життя»

То не малятко по стежині

Збігає з пагорба грайливо.

То Уж, родившись на вершині,

Спішить в долину гомінливе.

На збір матеріалів про річку нашої гірської долини, річку, яка відноситься до семи найбільших річок Закарпаття - Уж,  надихнули поетичні рядки поета-земляка Юрія Мегели.

З приводу назви річки думки вчених розходяться. Одні вважають, що вона отримала назву від однойменних плазунів - вужів, які водяться на мілководді річки влітку, а інші етимологи (дослідники) вважають, що назва річки може походити від тюркського слова «уз» - вода. Думка третіх лінгвістів схиляється до того, що територія краю довгий час знаходилася під впливом болгар. Тому назва річки походить від болгарських слів «угол» - кут, або «узок» - вузький, мається на увазі вузька долина річки, особливо у верхів'ї.

Річка Уж, як стверджують дослідники має два витоки, які беруть початок близь Вододільного хребта на південних схилах Бескидів на висотах 1250 м і 1000 м. Там, на висоті близько 970 м потічки Уж і Ужок зливаються в єдину, поки що мілководну, грайливу річку.

Довжина річки 133 км, в межах України - 107 км. Протяжність Ужа в межах Костринської сільради - 6,7 км, в межах с.Кострино - 4,45 км. Площа басейну річки в цілому — 2 750 км , площа водозбору річки в межах села -216,1га.

За своїм режимом верхньо - середня течія р.Уж належить до гірських, снігового живлення рік. Водну мережу Ужа в межах с.Кострино формує розгалужена сітка гірських потоків,стік води в яких тісно пов'язаний з характером опадів. Живлення річки ґрунтовими водами незначне.

До основних правобережних приток річки Уж на території села відносяться потоки: Дубровський, Іванчувський, Глубокий, Довгий вир, Черчачий. До найпрудкіших лівосторонніх приток відносяться потоки: Віщанський, Хижний, Солотвинка, Німецький, Яворинська та Барханичова поточина, Тернувський потік. Останній впадає в Уж за межами села, та ця територія ще належить до земель сільради. Цікаво, що русла цих потоків-приток, як право - так і лівобережних майже паралельні.

Річища Ужа в урочищах Сигут, Бурханичів вир до 3 м. По довжині течії в межах і за межами села зустрічаються каскади водопадів.

Характерною особливістю водного режиму є підняття рівня води в Ужі восени (кінець жовтня - початок листопада). Весняний максимум річки Уж спостерігається в кінці лютого - на початку березня, а якщо пізня весна - кінцем квітня. Осінньо - весняні паводки тривають недовго: 3-4 дні, після цього настає повільний спад. Літні дощі в регіоні Ужанської долини порушують постійність рівня води в річці, подеколи повені бувають вище рівня осінньо - весняних паводків. За дощового літа можливі кілька таких підвищень води.

Літня спека призводить до різкої літньої межені. На Ужі спостерігаються й зимові межені. Загальне падіння річки до території с.Кострино (різниця між висотою витоку і висотою розташування села Кострино над рівнем моря) становить 965 м. Долина річки ширшає за течією в напрямку до обласного центру. Заплава в межах села двостороння (Валилище, Зарінки, Мочар).

Різні кліматичні, погодні, гідротермічні та інші умови спричиняють велику різноманітність у льодовому режимі. Суцільне сковування річки кригою припадає на грудень - січень, у першій декаді лютого річка скресає. За  даними спостереження членів екологічного гуртка «Дивосвіт» товщина льоду перед льодоходом  в середньому становить 18-26 см. Зимою вода в річці по краях замерзає кілька разів. Суцільна крига  іноді вкриває річку.

Дно річки кам'янисте, лише в урочищі  Під скалкою- замулене. Правий берег річки пологий, але в окремих місцях його висота 1 - 2 м. Лівий берег більш крутий, місцями його висот а сягає 6 - 8 м (урочище Грун, Млин, За скалкою).

З початкової школи нам відомо, що для людини вода - джерело життя. Окрім того, вода є домівкою значної кількості тварин і рослин. Вода - це вічне оновлення, продовження життя. Наша річка - не виняток. В ній водяться: підуст звичайний, плітка, пічкур звичайний, верховодка. Зі слів лісничої Заяць Г.М. я дізналася, що в зимовий період працівники лісової охорони в потоках Німецький, Хижний натрапляли на місця «обідів» видри. Вона ласувала фореллю струмковою.

Мої товариші, члени екоклубу «Дивосвіт» з сумом відзначають, що в Ужі скоротилася чисельність рака, марени звичайної, бабця-головача. Однією з унікальних можливостей водних артерій краю є здатність до самоочищення  та   природною  очищення   води   під час кругообігу. Та негативний вплив людини на природу, на гідросферу зокрема, значно перевищив її здатність до самовідтворення. Наслідки виливу людей на довкілля сумні і тривожні. Вирубки лісів, викиди сміття на береги річки, надмірне  використання мінеральних добрив,  отрутохімікатів змінюють

склад води в річці, гірських поверхневих та підземних вод у нашому регіоні.

Не менш небезпечними є побутові стоки з обійсть мешканців нашого села, які в недостатньо очищеному, або й зовсім неочищеному стані поступають у річку. Останнім часом у побутові стоки все більше потрапляє шкідливих синтетичних миючих речовин. Одним із суттєвих джерел забруднення води у нашій річці є транспортні засоби. Нафтопродукти, зокрема солярка та бензин, завдають особливо великої шкоди. Словом, кожному із нас треба подумати, чому берег нашого Ужа став не привабливим, чому не можна пройтися ним босоніж, чому сморід, який тримається тут від гниття побутових відходів.

 Члени клубу «Дивосвіт»  проводили екологічні дослідження стану води річки Уж на забрудненість, визначення прозорості, запаху і кольору. Проби води з річки бралися в різні пори року, а прості дослідження проводилися в кабінеті. Визначення запаху води ми проводили простим методом. Пробірку з досліджуваною водою збовтували, попередньо закривши її пальцем. Нюхали. Потім нагрівали воду до 60° -65°С і знову нюхали. У води був неприємний деревний, гнилісний, рибний запах. Це дало змогу зробити висновки, що в річку попадають речовини, що мають неприємний запах, наприклад: стічні води. Запах води могло спричинити гниття організмів. Найбільш стійкий неприємний запах держиться у воді наприкінці літа.

Визначення прозорості води досліджувалося не менш простим методом. У циліндр набиралася вода і крізь її товщу читався текст. Посудина з досліджуваною водою піднімалася на висоту, яка не дозволяла читати текст підручника. Вимірявши висоту водяного стовпчика, який дозволяв прочитати текст, було зроблено висновки про прозорість води.

Перевірка чистоти води на вміст мікроорганізмів визначалася на інтенсивність бурого забарвлення, яке набирала досліджувана вода після додавання кристаликів калій перманганату. Чиста вода зберігала приємний малиновий колір, а вода з високим вмістом мікроорганізмів буріла.

Такі практичні роботи, які наочно демонструють екологічний стан води були зроблені не тільки з річковою водою, а й з приток, які впадають в річку Уж.

Очищення, охорона й піклування про нашу гірську ріку справа честі кожного сельчанина.

Не створюйте стихійних звалищ на берегах річки . Поліетилен, пластмаса, вироби із штучної шкіри не розкладаються сотні років. Скло, кераміка, фарфор зберігаються в незміненому вигляді тисячоліттями, а харчові відходи - джерела різних захворювань.

Для тих, хто в злагоді зі світом,

Котрий Господь подарував нам,

Не може бути непривітним

Цей світ, прекрасний, дивний, славний...

Ю. Мегела

Зупинка №3 «Мінеральне джерело «Солотвинка»

Перші відомості про використання мінеральних вод у лікувальних закладах Закарпаття належать до ХVІ-ХVII століття. Були це примітивні водолікарні - "купальні", а також викопані в землі ями біля виходу мінеральних джерел. Така жіноча здравниця була відкрита в с. Ужок на початку XX століття на ЗО місць.

Хімічний склад мінеральних вод Закарпаття вивчав відомий вчений, почесний член Московського фізико-хімічного товариства і Петербурзького товариства лікарів та природознавців, професор хімії й ботаніки медичного факультету єдиного на той час Угорського університету - Пауль Китайбел.

Назва родовища і його місцезнаходження с. Кострино, джерело "Солотвинка"

Хімічний склад і мінералізація води Вуглекисла, хлоридно- гідрокарбонатно-натрієва. Мінералізація 7.1 г/л

Коротка характеристика фізіологічної дії мінеральної води Використовують для лікування органів травлення

Маршрут до мінерального джерела Солотвинка.

Знаходиться в урочищі під горою з другого боку ріки. Щоб добратися до джерела, потрібно вийти від траси по «пішаку» (пішохідна стежина), пройти по підвісному містку, повернувши праворуч – по присілку над рікою, повернути ліворуч у бік лісу і пройтися лісовою дорогою трохи більше кілометра в один бік.

Але , повірте , воно того варто. Природа дуже красива . У грибні сезони ви ще й сітку грибів по дорозі назбираєте .

Доходимо до галявини. Ось так то виглядає основне джерело. Вода в ньому сірководнева і досить-таки при цьому смачна. Рідко зустрічаєш смачні сірководневі джерела, і цей якраз саме воно.

Справді, природа на тій полянці дуже гарна, а водичка смачна. Мешканець Кострина Іван Коваль каже, що експертизу джерела робили ще за Союзу. І відгуки були схвальні: «Місцеві тут беруть воду і знають, що вона хороша. Але щоб розливати її в пляшки – джерело надто мале. Хоча, пригадую, була у нас за Союзу така турбаза «Дубовий гай». Так звідти туристи ходили пішими маршрутами на Явірник, на перевал, заходили й до нас покуштувати цілющої води. Тепер їх менше».

У воді джерела Солотвинка міститься сірководень (Н2S) та залізо (Fe), тому джерело відноситься до важливої групи бальнеологічних вод, тобто має лікувальні властивості. Вода має складну змішану структуру (хлоридно-сульфатні, гідрокарбонатно-сульфатні), що підвищує її лікувальний ефект при правильному застосуванні. По температурі мінеральне джерело Солотвинка відноситься до холодної (до 20 °С) мінеральної води. За ступенем концентрації мінеральних солей - лікувально-столова вода. У цій воді може міститися від 1 до 10 грамів солей на літр води. Гідність лікувально-столових мінеральних вод, полягає в їх багатофункціональності: їх можна вживати як столовий напій і систематично − для лікування.

Оскільки вода містить залізо, тому її вживають при захворюванні системи травлення й при анемії. Сірководнева (сульфідна) вода впливає на серцево-судинну систему, нервову систему, ендокринну систему, на обмін речовин, а також її можна використовувати в гінекології. Однак під впливом атмосферного кисню залізо та сірководень окисляється, тобто цінність такої води знижується. І тому рекомендовано пити свіжою.

Село Кострино розташоване серед зелені лісів, глибоко в горах, б'ється гаряче серце Карпат, добре і тепле. Солотвинка -чистий і безкорисливий подарунок нам усім. Мінеральне джерело, це та же "жива вода", яку Господь подарув нам й яка зберігається в надрах Карпат. У загальному представленні - мінеральні води це води, що вилилися або отримані з гірських порід і мають лікувальний ефект при їхньому внутрішньому прийомі або зовнішніх процедурах.

За хімічним складом та смаковими якостями наша цілюща вода має лікувальні властивості й придатна до споживання. Оскільки в складі цілющої води є мікроелементи: двовалентне залізо, марганець, кобальт, нікель та кремнієва кислота, то нею можна лікувати недокрів’я та використовувати для реабілітації потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС.

Зупинка №4 «Орнітологічна. Лелечине гніздо»

Учні Костринської ЗОШ - інтернату ІІ-ІІІ ступенів, члени екологічного клубу „Дивосвіт"  постійно беруть участь в Міжнародному обліку чисельності білого лелеки. Окрім даних, яких вимагала анкета, учні спостерігали за поведінкою птахів. Майже вкінці села на комені старої кочегарки ,  біля  двоповерхівок , приблизно з 1999 -2000 року, кожного року можна спостерігати за лелечиною парою. Вони повертаються, мостять чи латають  гніздо, висиджують пташенят, годують їх, вчать літати та знаходити їжу і з настанням холодів відлітають.

 Цьогоріч , 1 квітня , понад надвір'ям школи пролетіли лелеки. Вони підлетіли до порожнього старого гнізда й сіли.  Один лелека радісно трепотів крильми, піднявши голову видавав гучні звуки від ударів піддзьобка в наддзьобок. Складалося враження, що бузьок радів родинному гнізду, яке чекало на нього осінь і зиму. Пара почала обживати своє гніздо.

Юнати  кожний рік відмічають в щоденнику спостереження час повернення  птахів, кількість лелеченят , які вилетіли з гнізда, та час відльоту в теплі краї.

Короткі відомості про лелек.

Лелека білий — птах родини лелекових, ряду лелекоподібних. Чорногуз — птах розміром від 80 до 100 см довжиною, розмахом крил 200—220 см та вагою від 2,5 до 4,5 кілограмів. Забарвлення пір'я біле, за винятком махових пір'їн на крилах, які мають чорне забарвлення. Коли крила птаха складені, то махові пір'їни покривають задню частину тіла, звідки і походить назва — чорногуз. Дзьоб та ноги чорногуза червонясті і довгі. Голос слабкий. Птахи спілкуються клацанням дзьоба. Клацаннями птахи вітають один одного, також цими звуками захищають гніздо від конкурентів. Поведінці чорногуза властивий і шлюбний ритуал, який супроводжується спільним клацанням дзьобами. Чорногузи харчуються переважно дрібними тваринами — дощовими черв'яками, комахами, жабами, мишами,рибами та іноді падаллю. Отже, чорногуз не спеціалізується на якомусь певному типі їжі, а харчується найдоступнішою здобиччю, тому його відносять до харчових опортуністів. Метод полювання чорногуза дуже виразний і його можна розпізнати на відстані: птах неспішно ходить полями й болотами, а побачивши здобич, миттєво хапає її дзьобом.

Ареал білого лелеки — Європа (від Іспанії до Росії), Північна Африка та Азія (від Туреччини до Кавказу). В Україні гніздовий, перелітний вид, є окремі випадки зимівлі. Гніздиться майже на всій території, крім високогір'я Карпат, крайніх південно-східних районів і Криму; у періоди міграцій може траплятися скрізь. Поселяється білий лелека у відкритому ландшафтi з придатними кормовими угіддями — луками, болотами, пасовищами. Полюбляє зволожені ділянки з невисокою трав'яною рослинністю, на яких є групи старих розлогих дерев, особливо якщо луки періодично затоплюються, а трава регулярно викошується.

Білі лелеки — синантропні птахи. Вони охоче селяться в населених пунктах. Трапляються навіть у великих містах. Але знаходять гнізда лелек і далеко від людського житла — в заплавах рік, на узліссях, вздовж доріг. Серед болота можна іноді побачити гніздо навіть на невисокому пеньку.

В Україні лелеки найчастіше гніздяться на стовпах електропередач. Чорногузи гніздяться на скелястих підвищеннях, деревах, будівлях та електричних опорних стовпах. Вони заселяють відкриті та напіввідкриті ландшафти, поряд з людським житлом. З дерев лелеки віддають перевагу тим, що ростуть поблизу людського житла або в заплавах рік і мають велику розлогу крону. За підрахунками, зробленими в Україні у 1987 році, більше половини гнізд на деревах були збудовані на тополях, ясенах, вербах i дубах. Білі лелеки надають перевагу вологій місцевосці, долинам річок та низинним болотах. Пара чорногузів часто роками гніздиться на одному і тому ж місці, таким чином самка і самець щороку зустрічаються, хоча пару утворюють на сезон. Гніздо лелеки будують з гілок дерев. Міцні і довгі лягають в основу, менші накладаються згори. Всередині птахи вистилають оселю сіном, травою, мохом. Нерідко трапляються також папір, ганчірки, коров'ячий і кінський гній, картоплиння, шматки целофанової плівки тощо. Спочатку гніздо порівняно невелике — близько метра в поперечнику і всього кілька десятків сантиметрів заввишки. З роками гніздо надбудовується і збільшується за розмірами.

У віці близько чотирьох років чорногуз стає статевозрілим і готовим до спарювання. Навесні, після прильоту та шлюбного ритуалу, молода пара будує гніздо і самка відкладає 3-6 яєць, які висиджують по черзі самка і самець 30-32 дні. Яйце чисто біле, близько 100 грамів вагою. З'являються яйця в гніздах у другій половині квітня — на початку травня. Строки їх відкладання досить розтягнуті. Одночасно можна побачити і насиджуючих чорногузів і таких, що тільки займають гнізда.

Новонароджені чорногузи вдягнені у ніжний сірувато-білий пух, дзьоб у них темний, ніжки — жовто-рожеві. Важать вони всього 60-80 грамів. Народжуються пташенята сліпими, але очі в них відкриваються вже через кілька годин. З першого дня пташенята їдять самостійно. Годують їх обидва птахи. Вони приносять їжу у дзьобі чи в глотці (вола у лелек немає) і відригують її в середину гнізда. У перші дні малята отримують дрібну і ніжну поживу — червів, личинок комах тощо. Поступово раціон їх розширюється.

Пташенята перебувають у гнізді майже два місяці. Виліт молодняка відбувається у другій половині липня — на початку серпня. Найчастіше до вильоту доживає 2-4 молодих птахів. У сприятливі роки зростає відсоток більших виводків, частка гнізд з 3 і 4 пташенятами майже вирівнюється, а в окремих місцевостях останні можуть навіть переважати. У несприятливі ж роки, навпаки, максимум зміщується на виводки з 2 пташенят.

Середня тривалість життя білого лелеки — 8-9 років.

Білий лелека — перелітний птах. У серпні зграї, керуючись інстинктом, починають тягнутися на південь. У нас зграї звичайно нараховують від 2-3 до сотні лелек. Але іноді можна побачити й великі багатосотенні скупчення. Зграї поступово збільшуються на шляхах перельоту і на Балканах складаються вже з тисяч птахів.

В Україні  існує «пролітна межа», яка проходить десь на Лівобережжі Дніпра. Точніше про її розміщення говорити важко через обмаль даних. Якщо лелеки із західних, центральних та північних областей летять вздовж західного узбережжя Чорного моря та Босфор, то птахи зі східних областей мігрують у південно-східному напрямку до східного чорноморського узбережжя. Сюди ж летять і птахи зі східної частини ареалу в Росії. Тут також існує досить широка смуга змішування напрямків міграції. Частина лелек із Придніпров’я може летіти на південний схід. Так, чорногуз, закільцьований пташеням у Глобинському районі на Полтавщині у 1998 році, був знайдений наприкінці серпня того ж року біля м. Новоросійська.

Переліт на зимівлю чорногузи здійснюють вдень. Вони летять на великій висоті, при цьому вибираючи найзручніші в аеродинамічному плані місцевості, тому намагаються уникати польотів над морем.

Часто трапляється, що деякі чорногузи залишаються на зиму в місцях літнього гніздування. У більшості випадків мова йде про птахів, які були поранені, звикли до людей, або є з вадами міграційної інстинктивної поведінки. Такі птахи потребують додаткового піклування від людей протягом зими.

Приліт на місця гніздування відмічається, здебільшого, у другій половині березня — першій половині квітня, хоча ранньої весни їх можна місцями побачити й на початку березня. Окремі птахи можуть затримуватися аж до травня. Звичайно, першим з’являється самець, рідше — самка, іноді ж обидва птахи одразу. Самка найчастіше прилітає через кілька днів після самця. Старі лелеки повертаються раніше молодих.

Білий лелека не відноситься до видів птахів, яким загрожує вимирання. На відміну від лелеки чорного, який занесений в Червону Книгу України.

Зупинка №5»Церква Пресвятої Богородиці- пам’ятка архітектури»

         Справжньою окрасою села залишається історико-архітектурна пам’ятка – церква  Покрови Пресвятої Богородиці. На пагорбі, у винятково гарному місці розташовано шедевр народного будівництва – дерев’яна церква Покрови Пречистої Богородиці, що належить до видатних пам’яток української народної архітектури. Костринська церква не поступається красою ужоцькій, але вона на 100 років старша і краса її дещо відмінна. Чари споруди ховаються в таємницях пропорцій, у розмірах церкви, в лініях її силуету. З кожного боку церква сприймається як бездоганно завершений художній твір, ідеально вписаний у навколишній розкішний ландшафт. Довжина церкви становить 15 метрів, ширина – 7, висота вежі від фундаменту – 14.

 За версією деяких дослідників її було збудовано в Сянках у 1645 року як класичну бойківську тризубну триверху споруду з домінуючим центральним верхом, а у Кострино її перевезли у 1703 році.

   Кострино завжди було парафією, а Сіль - філією. Першу фару і церкву із смереки було збудовано в 1451 році на старому кладовищі в Нижній Розтоці, яка вважалася частиною Кострина. Друга дерев’яна церква була в 1602 році. В урочищі Сигут, у 1645році було поставлено третю церкву, перевезену з села Сянки Турківського повіту Галичини. У1703 році церкву перенесли на теперішнє місце, бо у Сигуті споруді часто загрожували розливи річки Уж.

       Народний     переказ     твердить,     що     селяни, обираючи   місце   для   церкви,   довго   вагалися   і переносили деревину з урочища Кошарки в урочище Дорошавиця, поки не встановили храм на Дорошавиці. В єпископській візитації 1751 року згадується добра  дерев’яна церква, забезпечена всіма образами, всіма церковними книгами та двома дзвонами. Іконостас походив з 1645року. Ікони намальовані на липових дошках,    багато    оздоблене    Євангеліє    датоване 1871 роком.   У   період   ремонту   1898 року   постало питання    про    дзвони.    Найбільший    дзвін    було конфісковано на військові потреби під час визвольної боротьби угорців, а ті, що лишилися, мали поганий   голос. У 1898 році від Шандора Ласло, ливарника із Малих Геєвців, купили три дзвони вагою 130, 54 і 32 кілограми.          Біля церкви видніються поховання священиків, з яких особливо запам’яталися ревний і невтомний Олександр Данилович (служив з 1848 до 1853 року), який переважно власним коштом збудував фару, насадив фруктовий сад, запроваджував прогресивні методи землеробства; Василь Леґеза (1855–1893), який розбудовував парохію, Августин Ґулович (1874–1884), який заснував пасіку, спорудив у Кострині і Солі кам’яні школи і, звичайно, Михайло Лендєл (1891–1901), який залишив нащадкам безцінну хроніку сіл Кострино і Сіль.

                Внаслідок надбудови  каркасної вежі-дзвінниці церква набула певної динамічності з наростанням форм зі сходу на захід, що максимально наблизило її до церков лемківського стилю, а з іншого боку, зміксувавши ці два стилі вийшла дуже цікава, неподібна  раніше ні до чого, композиція.

Ось і скінчилася наша екскурсія маршрутом екологічної стежки «Дивосвіт». Надіюсь ви отримали масу задоволення від почутого і побаченого. Обіцяємо , що кожного року ми, юннати, постараємось підготувати матеріал про  щось нове і цікаве на маршруті стежки. Можливо, це буде детальний опис рослин чи тварин, які можна зустріти на шляху… А , може, це будуть інші зупинки та збільшений маршрут…  Але одне ми знаємо точно: розпочату справу  ми не кинемо!